Мабуть у людство вчипований код самознищення...
І кожен п'ятий ' з нас потенційний його носій.
Інакше незрозуміло, війни навіщо нам?
Навіщо руйнуємо все і ненависть сіймо?
Молитви... ППО. І дивний збіг
рятують кожен день і ніч від смерті.
Ти віриш наче оптиміст той впертий,
що знов реальність подолати зміг.
А мрії не стосуються війни.
Ти моделюєш завтра без тривоги.
Та знову необачливі ті боги
в нас дозволяють відібрати сни.
2025
1
Вранішня кава .
Нічні діалоги...
Коло – робота – дім.
Знову шукаю
фрагменти цікаві...
Спокій твоїх обійм.
Знову у справах,
і часу не має...
Душу краде зима...
Відстань долаю
від аду до раю...
Шлях свій долаю сама.
2
Ревнощі точуть
безглуздям отруйним.
Як зупинити мить,
ту, де ми разом
під липневим струмом
зливи?
Як же кортить
знову відчути
твій погляд щасливий,
лагідність рідних рук.
Тільки кохання
відновлюує сили,
відроджує у серці стук.
Приспів
Ранок мудріший за вечір.
В тебе свої діалоги...
В мене оголені плечі
та голос нестерпної тривоги.
Ніч обіцяє неспокій.
Не замовкай наче камінь
Знаєш, народжені строки
це є – відстань між нами.
2025
Відчуваю аромати втрати …
Чи то пахне щастя?
Чи то – мить
золота, із золотого саду?
Та, що нам не вдастся. відтворить.
Ти ж мене торкаєшся душею…
Може я все вигадала так?
Бачу ж, є у тебе не лише я…
Є якісь синонім слову «брак»?
В океані доли стільки рифів,
стільки необізнаних тварин...
А мені наснився Тенеріфе.
І твоїх очей аквамарин.
А мені примарилися хмари,
що на нас дивилися з води,
де в піску під хвилями попарно
наші розчинялися
сліди…
Час не зволікає… Мить вже зквітла…
Страх… Тривоги. Ніч зʼїдає день.
Ми удвох… Яскрава смужка світла
зберіглася в небі для людей.
2025
Липа квітне,
дихай на повні груди.
Вечір літній,
най він ласкавим буде...
І зітхає наче душа троянда.
Бач, ліхтарик місяця, зорь гірлянда...
Слухай тишу, як же чудово... Слухай.
Наче Бах "Повітря"м лоскоче вуха.
Ніжність шовком обійм огортає плечі ...
Наче цей вечір – наша в кохання втеча.
Приспів
Тане час у насолоді твоїх обійм.
Я втручаюсь в твою реальність щасливою миттю...
Це про нас – життя у житті –
міз - ан - абім.
Але як шанс – єдина картина – моменти прожиті.
2025
2025
Підводься, ти впала, а не вмерла.
Дивись, ще є твоя Говерла.
Хоч сяють наче чорні перли
думки сумні.
Вставай – не треба на колінах.
За волю кращі зараз гинуть
ті,
хто живе тепер в руїнах очей війни.
Доля твоя – в тобі.
Не віддавай нікому.
Своє життя люби.
Будемо знов знайомі –
я твоя сила,
та , що просила
в Бога ночами
без сну і спокою .
Дихай, не бійся.
Страх той – до біса!
Тримай в собі світло.
Не будь
жорстокою.
2025
1
Він наче хоче ту скелю посунути,
наче в землі він свій спокій шукає..
Дощ відмиває від бруду, від сумніву.
Янгол слізьми дощовими стікає..
Іде дощ... Іде дощ.
2
Краплі в калюжах як дріб барабанна
ритм відбивають
міксують життя.
Ти відчуваєш розгорнуту рану - наче душа твоя жде каяття...
Іде дощ... Сумний дощ.
3
В нього немає міцної охорони.
Він наче твій мовчазний оберіг.
Дощ обціловує мокрі ті скроні ..
Бачиш, твій янгол як камінь застиг...
Бо йде дощ... Наш дощ...
4
Злива в пів неба...
Чого йому треба?
Хоче залити водою весь світ?
Будемо наче амфібії дихати
і тільки твій вірний янгол мовчить...
Бо йде дощ...
Іде дощ.
05.2005
1
Місто зітхає в долонях у сонця вечірнього...
З небом шепочуться сосни ховаючи день.
Лине життя наче поїзд в майбутнє відчинене.
Чутно, як соло дороги по шпалах гуде.
Приспів
Посмішка - запальничка, знайомий голос...
Тут не пройдешся, щоб
хтось тебе не привітав.
Вірна гитара збирає привітне коло
друзів і творчих зірок в боярський анклав.
2
Розмай любові, блакитно бузкові очі.
Боярка – ти – юна дівчина на весні.
Просто тобі освідчитися я хочу.
Ти наче світла пісня живеш в мені.
3
Знов у будинках спалахують теплі вікна.
Місяць малює над містом Чумацький шлях.
Хтось народився тут, хтось як рідний звикнув.
І поміж хвиль і тривог твій горить маяк.
( І пригорнути до себе ти знаєш як.)
06.2025
