Хронічне

 

Наші будинки вже не належать нікому.
Наші будинки – це є тимчасовий комфорт.
Що відчуваю? – Хронічну, дворічну втому.
Але такий ми цікавий , незламний сорт.
Тихо тримаємось.
Іноді сил немає.

Але і вибору іншого теж нема.
Знову під сніговий саван
душі ховає
люта, якась нескінченна,
лиха зима.

Сніг березневий, навіщо ти йдеш?
Хтось кликав?
Точно ні я! Я чекаю життя, весну!
Наша прекрасна вкраїна – напів каліка,
ніяк не прокинеться від летаргічного сну.

Всі його бачать, і всі розуміють – зміни!
Тільки вони нам дозволять почути світ.
Вужче кільце
зкривавлене над Україною
Важче тримати гідно своє лице.

Вже не здається, що швидко мине навала.
Не допоможе ненависть зкінчить цю"гру".
"Де ти мій, Боже? Чуєш мене?
Я звала...
Я до весни готуюсь. Та й не помру ".

2024

Ах, как цветёт черёмуха

 

Ах, как цветет черемуха в этом году!

Так, словно больше цвести никогда не сможет!

Сквозь ароматы весны я к тебе иду.

Что ты ещё приготовил мне, добрый Боже? 

Снова бросаешь одну...
" Выживай, цвети! 

Раз уж тебя такой сотворил Всевышний."

Новые грабли растут на моём пути.

И старые грабли из моды пока не вышли.

Так, что топчусь, обретая бесценный груз .

Опыт ошибок – не совершенства признак.

Ну, а любовь и взаимность, и счастья призрак

где - то в пути, вновь других выбирают муз.

2024

Праздник

 

Затопило солнечным светом горизонт.
И открыла весна над планетой чудо - зонт
из цветущих деревьев, воздуха и дождя.
И глаза ее так доверчиво в мир глядят.
И такой бесконечно синий, небесный взгляд,
что, ну, как бы Ти не просил меня, я назад
не могу возвратить холодной зимы снега.
Мне весна с перламутром рос своих дорога.
Мне тебя будет мало, я так ненасытна – жуть!
В этот вечер опаловый мне одной не уснуть.
Эта ночь, что сиренью дразнит,
луной манит,
для меня и тебя словно праздник...
Кто ж в праздник спит?

2024

Мій гріх

 

Мій гріх важкий, що я живу з тобою.
Живу, хоч знаю, що кохання зникло.
Я знов не готувалася до бою.
То ж сум вструмляє в душу гострі ікли.

Розлука почуття безжально крає.
Так мало в нас залишилося правди
на ніжність, ми давно ідемо краєм,
вишукуючи вперто плями  зради.

Ти знову болю додаєш до болю.
Хоч вистачило б - міцно обійняти.
І я на тлі війни не маю волі,
продовжую каміння підбирати.

Кохання - ти примара? Я ж - жива!
І у весни для мене стільки зілля!
Незліченні п'янкої весни жнива.
Вона вчиняє з почуттям свавілля ...

А ти для інших зберігай тепло.
Я ж змерзла так, що більше не віттану.
А що воно таке у нас було?
Любов, кохання, за минуле шана?

Дощи у небі струни натягли
і спогадами затопили душу...
Від щастя нам лишилися вузли,
які сама розв'язувати мушу.

Вишневим цвітом пам'ять замело.
А щирі почуття - змарніле фото.
І зморшки вже не полиша чоло,
і демонструють дзеркалу турботи.

Та квітень знов відроджує життя.
В природі досі в дії всі закони.
І тільки наші дні у вир летять.
А мрії... у реальності в полоні. 

04.2024