Мій гріх

 

Мій гріх важкий, що я живу з тобою.
Живу, хоч знаю, що кохання зникло.
Я знов не готувалася до бою.
То ж сум вструмляє в душу гострі ікли.

Розлука почуття безжально крає.
Так мало в нас залишилося правди
на ніжність, ми давно ідемо краєм,
вишукуючи вперто плями  зради.

Ти знову болю додаєш до болю.
Хоч вистачило б - міцно обійняти.
І я на тлі війни не маю волі,
продовжую каміння підбирати.

Кохання - ти примара? Я ж - жива!
І у весни для мене стільки зілля!
Незліченні п'янкої весни жнива.
Вона вчиняє з почуттям свавілля ...

А ти для інших зберігай тепло.
Я ж змерзла так, що більше не віттану.
А що воно таке у нас було?
Любов, кохання, за минуле шана?

Дощи у небі струни натягли
і спогадами затопили душу...
Від щастя нам лишилися вузли,
які сама розв'язувати мушу.

Вишневим цвітом пам'ять замело.
А щирі почуття - змарніле фото.
І зморшки вже не полиша чоло,
і демонструють дзеркалу турботи.

Та квітень знов відроджує життя.
В природі досі в дії всі закони.
І тільки наші дні у вир летять.
А мрії... у реальності в полоні. 

04.2024