Мабуть у людство вчипований код самознищення...
І кожен п'ятий ' з нас потенційний його носій.
Інакше незрозуміло, війни навіщо нам?
Навіщо руйнуємо все і ненависть сіймо?
Молитви... ППО. І дивний збіг
рятують кожен день і ніч від смерті.
Ти віриш наче оптиміст той впертий,
що знов реальність подолати зміг.
А мрії не стосуються війни.
Ти моделюєш завтра без тривоги.
Та знову необачливі ті боги
в нас дозволяють відібрати сни.
2025
1
Вранішня кава .
Нічні діалоги...
Коло – робота – дім.
Знову шукаю
фрагменти цікаві...
Спокій твоїх обійм.
Знову у справах,
і часу не має...
Душу краде зима...
Відстань долаю
від аду до раю...
Шлях свій долаю сама.
2
Ревнощі точуть
безглуздям отруйним.
Як зупинити мить,
ту, де ми разом
під липневим струмом
зливи?
Як же кортить
знову відчути
твій погляд щасливий,
лагідність рідних рук.
Тільки кохання
відновлюує сили,
відроджує у серці стук.
Приспів
Ранок мудріший за вечір.
В тебе свої діалоги...
В мене оголені плечі
та голос нестерпної тривоги.
Ніч обіцяє неспокій.
Не замовкай наче камінь
Знаєш, народжені строки
це є – відстань між нами.
2025
Відчуваю аромати втрати …
Чи то пахне щастя?
Чи то – мить
золота, із золотого саду?
Та, що нам не вдастся. відтворить.
Ти ж мене торкаєшся душею…
Може я все вигадала так?
Бачу ж, є у тебе не лише я…
Є якісь синонім слову «брак»?
В океані доли стільки рифів,
стільки необізнаних тварин...
А мені наснився Тенеріфе.
І твоїх очей аквамарин.
А мені примарилися хмари,
що на нас дивилися з води,
де в піску під хвилями попарно
наші розчинялися
сліди…
Час не зволікає… Мить вже зквітла…
Страх… Тривоги. Ніч зʼїдає день.
Ми удвох… Яскрава смужка світла
зберіглася в небі для людей.
2025
Липа квітне,
дихай на повні груди.
Вечір літній,
най він ласкавим буде...
І зітхає наче душа троянда.
Бач, ліхтарик місяця, зорь гірлянда...
Слухай тишу, як же чудово... Слухай.
Наче Бах "Повітря"м лоскоче вуха.
Ніжність шовком обійм огортає плечі ...
Наче цей вечір – наша в кохання втеча.
Приспів
Тане час у насолоді твоїх обійм.
Я втручаюсь в твою реальність щасливою миттю...
Це про нас – життя у житті –
міз - ан - абім.
Але як шанс – єдина картина – моменти прожиті.
2025
2025
Підводься, ти впала, а не вмерла.
Дивись, ще є твоя Говерла.
Хоч сяють наче чорні перли
думки сумні.
Вставай – не треба на колінах.
За волю кращі зараз гинуть
ті,
хто живе тепер в руїнах очей війни.
Доля твоя – в тобі.
Не віддавай нікому.
Своє життя люби.
Будемо знов знайомі –
я твоя сила,
та , що просила
в Бога ночами
без сну і спокою .
Дихай, не бійся.
Страх той – до біса!
Тримай в собі світло.
Не будь
жорстокою.
2025
1
Він наче хоче ту скелю посунути,
наче в землі він свій спокій шукає..
Дощ відмиває від бруду, від сумніву.
Янгол слізьми дощовими стікає..
Іде дощ... Іде дощ.
2
Краплі в калюжах як дріб барабанна
ритм відбивають
міксують життя.
Ти відчуваєш розгорнуту рану - наче душа твоя жде каяття...
Іде дощ... Сумний дощ.
3
В нього немає міцної охорони.
Він наче твій мовчазний оберіг.
Дощ обціловує мокрі ті скроні ..
Бачиш, твій янгол як камінь застиг...
Бо йде дощ... Наш дощ...
4
Злива в пів неба...
Чого йому треба?
Хоче залити водою весь світ?
Будемо наче амфібії дихати
і тільки твій вірний янгол мовчить...
Бо йде дощ...
Іде дощ.
05.2005
1
Місто зітхає в долонях у сонця вечірнього...
З небом шепочуться сосни ховаючи день.
Лине життя наче поїзд в майбутнє відчинене.
Чутно, як соло дороги по шпалах гуде.
Приспів
Посмішка - запальничка, знайомий голос...
Тут не пройдешся, щоб
хтось тебе не привітав.
Вірна гитара збирає привітне коло
друзів і творчих зірок в боярський анклав.
2
Розмай любові, блакитно бузкові очі.
Боярка – ти – юна дівчина на весні.
Просто тобі освідчитися я хочу.
Ти наче світла пісня живеш в мені.
3
Знов у будинках спалахують теплі вікна.
Місяць малює над містом Чумацький шлях.
Хтось народився тут, хтось як рідний звикнув.
І поміж хвиль і тривог твій горить маяк.
( І пригорнути до себе ти знаєш як.)
06.2025
І сяяла роса на смарагді листя.
І сонячний зайчик до носа тулився ...
І дбала краса про безпеку у світі.
І день прокидався від ночі жахів.
І голуб з голубкою в танці зійшлися,
мабуть, про нащадків своїх пеклися...
Як вперто у серці надія квітне
під пісню кохання птахів.
05.2025
Вже рік пройшов...
Здавалося б, коли?!
Так швидко промайнули літо, осінь...
Зима із снігу ткала килими.
І знову травень завітав у гості.
Так час летить.... Краплини днів, дощу?
Все змінюється... Ви також змінились.
Я вас ніколи вже не відпущу
із серця.
Ви є божий дар і милість.
14.05.2025
Дзвін. Шепіт вітру ...
Весна кошеням в мою душу крадеться.
Тулиться, наче вишукує шлях до завмерлого серця ...
Ні. Я не хочу веснянок іллюзії.
Хочу надію.
Чуєш? Й дощу невгамовному, щиро, як діти, радію.
Дощ. Я іду під дощем, і думки мої – перлами з неба.
Що ж... Я так вірю, що є і в моєм існуванні потреба.
Слово, чи пісня, чи зліт...
І пташки потребують любові.
Знов затремтять веселкові струмки та смужки кольорові...
2025
Відчуй, в повітрі лютий позиха...
Та вже запахло березневим щемом..
Хоч сіпається хмарами лиха
зимова стужа,
та благословенно
дзвінчать ті невгамовні горобці.
Подивишся, і посмішка засяє.
І наче сонце сховано в руці
у того, хто прогноз передвіщає.
Бач, під змарнілим листям є життя –
продзьобується малюками зілля.
І як дощу намистини летять
і дні, і ночі в долені свавільній.
2025
Коли ти поруч, відчуваю нашу силу.
Я наче вдома у обіймах твоїх рук.
Безмежна ніжність... Та що в бога я просила,
еднає нас як стародавній віадук,
веде до сонця, через річку передбачень.
І ти не хочеш відмовлятися від нас.
На двох одну нам подаровано удачу.
Сьогодні березень як сонячний Пегас
встав у вікна де весняні заграли фарби...
Пливе димок понад дзеркальною водою.
І пара лебедів... Чи Леду Зевс так вабить?
То наче диво, що не здолано війною.
Вони пливуть на захід сонця золотого.
І тихо сутінки огортують ставок.
А я народжую якесь магичне слово,
щоб ти мене знаходив в безлічі зірок.
Такий тандем, що ми дива, навколо бачим.
Така енергія, що ллеться поза край.
Коли ми разом, завмирає час ... Неначе
є тільки щастя невгамовний водограй.
2025
Ще лютий. Ще повітря крижане.
Буденність не збентежена весною.
Ще любиш? Але зрадив вже мене
із хвилей атлантичною хмільною.
Згадай, чий образ марився крізь ніч?
Кого ти пестив, з ким пірнав в нірвану?
Чий голос звав тебе на Haulover Beach ?
Чи я в твоїх обіймах знов розтану?
Ще поруч. Але відстань вже зроста...
Не треба все ускладнювати?
Марно.
Ще пам'ятаю я твої вуста.
А ти чії згадав?
Елементарно –
потрібно припинити. Годі.
Стій.
Навіщо відшукати хочу правду?
Всі висновки прозорі і прості.
Не допоможуть нам чужі поради.
Терпіти та чекати влітку сніг?
Нажаль, життя коротше ніж здається.
Я, мабуть, збережу сюжет для книг...
А ти собі залиш холодне серце.
2025
Был тихим старый, серый парк .
К теням тулилось солнце,
касалось луж, ласкалось так,
как будто побеждало мрак,
светясь на самом донце.
" Ежи " стояли у ворот,
раскрашены в цвет неба.
И нежился на солнце кот,
не замечая горлиц взвод,
клюющих крошки хлеба.
2025
Солнце светится янтарной изморозью в траве .
Горизонт позолочений манит, зовёт в новый день.
Зацвела нежно розовым сакура в январе.
Ты, зима, ее хоть в манто из снежинок одень.
Бесконечна тоска... Встреча Нового года под гул ракет, тревог...
Кто - то строит дома, покупает по пять авто и по пять квартир.
Кто - то больше не верит, что может помочь нам Бог.
Кто - то больше не знает, что есть на планете мир.
Вот, кафе, там спокойно сидят и кофе пьют.
Вот – пол дома напротив – вчера ещё целым был.
Кто - то ценит мгновенье, сегодняшний свой уют.
Кто - то жизнь выбирает, в надежде, что не убьют,
и живет из последних сил.
31.01.2025
Білі дахи.
Над дахами рожевий дим.
Сонце цілує ранок
у сніжні скроні.
Хто, той, кого згадав, сумував за ким?
Хтось, хто цілує ніжно
твої долоні.
Посмішка зцілює самий закляклий сум.
То, посміхнись і відчуй,
як тобі радію.
Бачиш, зима нам дарує свою красу…
Сад під вікном як плацебо або надія …
20.02.25
Не хотелось уходить, но, увы.
И без меня ты сможешь жить поживать.
Никогда нельзя терять головы...
Потеряла? Кто теперь виноват?
Ты привыкла, всё сама да сама.
Вот и бейся словно рыба об лёд.
Может, кто-то и страдал от ума,
но вернее все же наоборот.
А над нами волшебства ореол...
И природа призывает – " Люби".
Но ведь ты к другой мечте раньше шёл...
У меня – так не должно было быть.
Послевкусие от встреч – соль, мороз?
Вроде счастливы, пока вместе мы.
И быстрей летят рассветы зимы...
Только солнце светит каждому врозь.
Я ошиблась. Признаю, ты сильней.
Преимущества нам опыт даёт.
То, чего не наверстать, видно, мне.
Не люблю я сладкий бред, горький мёд.
2025
Ранок, а встати раніше чомусь – ніяк.
Бачиш, четвертий рік перетнула втома.
Наче навіки лютий в душі
закляк.
Бачиш – живу, а здається, що непритомна.
Ранок був вчора сонячний, світло, свято.
Так захотілося мирні часи повернути.
Ранок вдягає туманної смути пути
і змушує прокидатися і вставати.
Кажуть, писати треба про позитив.
Я намагалась – депресія пре крізь зиму.
Світло в пів неба ...
Та морок надію з'їв.
Як розірвати це коло смерті, екстриму?
Як можна буть щасливим, де брати сили?
Я – вже носій отрути, війна вкусила.
Як не зламатись, не бачить, як інші гинуть
під закодований текст вікового гимну?
2025
1.
Знаєш, мені не цікаво,
хто був в тебе там,
в рамках твоїх картин,
в стінах твоїх надій.
Знаєш, сьогодні сказав ти, що я саме та…
І бути разом – мета.
Ти тільки не йди… Не йди.
І до тебе наче
крок,
і я вже бачу,
як
в обіймах тану твоїх…
Приспів.
Але, я наче білий птах
мріяла полетіть
в небо, де зради сіть
мене не зловить.
Я можу співати так
про свій буремний шлях
там, де лише наш світ
І більш нікого…
Ми...
Крім нас нікого…
2.
Тіні, що грають за склом, ти показував всім.
І кожен мав роль свою,
сьогодні і я твій гість.
Виконав місію твій мовчазний херувим.
Та навіть в мовчанні є
якісь потаємний зміст.
Мить яскравих шансів.
Ми – слова і ноти.
Міряли віршами
почуття і життя.
Приспів.
Але я наче вільний птах,
мріяла полетіть
в небо, де зради сіть
мене не зловить.
Я можу співати так
про свій буремний шлях
там, де лише наш світ
І більш нікого…
Ми...
Крім нас нікого…
2025
То чего во мне ты не замечал,
видели другие.
Ты нашёл начало и причал.
Я ещё в пути.
Я уже не прошу наперёд :
"Господи, помоги мне!"
А весна всё равно придёт.
Ей нельзя не прийти.
Выжил и под снегом виноград,
а он - то так любит солнце!
Птицы не склевали всех ягод,
мороз не иссушил.
А война всё плодит свой ад,
а пересмешник смеётся ...
В моде опять выдубленная кожа
и шубы из невинных шиншилл.
Зло побеждает как в старь,
только зовётся красивей!
Уши народа – единый, сливной бачок.
Может, не открывать Букварь?
Видишь – не в знании сила.
Особенно, если знание это просто
для наивных крючок.
Правда – пустое слово,
но эксплуатируемое лгунами по - полной.
Когда же насытят свои аппетиты убийцы, воры?
В общем, всё в этом мире не ново –
отливы, волны...
Где - то надо же находить свет,
и дарить его близким, родным и душевно хворым?!
Не ждать, что взамен отблагодарят тем же.
Скорее всего, обвинят во всех смертных грехах тебя же.
Но, что такое вера в добро? Надежда...
Она как стальной клинок.
Она же - и пух лебяжий.
2025
Я не приду на проводы твои.
В последний путь не провожу у церкви.
Мы не были друзьями, не вини,
без спросу я прочла твой стих как реквием.
Не жарили мы вместе шашлыки,
не мне ты пел ночами под гитару,
показывал, как в поле мотыльки,
легко парят и так прекрасны в паре!
Тебе так много было сил дано
и глубины, и высоты, и духу ...
Ты столько смог создать.
Но жизнь – кино
по кругу чередуется, по кругу
со смертью... Или смерти всё же нет?
И ты сейчас и видишь всё, и слышишь?
Тогда, привет... Привет тебе! Привет.
Увидимся...
Звезда и я на крыше.
Дощ за вікном колискову наспівує
– "Спи.
Крап, крап крап."
Знову зима свою голову сиву
склала до лап,
наче вовчиця, що втомлена пошуком
стаї своїй.
Лютий навколо... І ллеться із кошика неба єлій.
Скільки свічок догоряє в молитві?
Та скільки життів?
Дощ всіх оплакує...
– Чуєш, болить мені...
– А як ти хотів?
В ту мить, коли наші енергії зустрічаються,
навколо трапляються справжні дива.
Січневі хвилі з квітневими обіймаються.
і хмари – у сонячнім сяйві, і голова...
Шампанське, кришталь і сніг –
між яскравого світла...
Мабуть в ці хвилини – і радість, і сум разом.
І очі твої... І ніжність...
І ось, розквітла
червона, чарівна квітка душі Різдвом.
2025
