Ніяк

Ранок, а встати раніше чомусь –  ніяк.
Бачиш, четвертий рік перетнула втома.
Наче навіки лютий в душі
закляк.
Бачиш – живу, а здається, що непритомна.

Ранок був вчора сонячний, світло, свято.
Так захотілося мирні часи повернути.
Ранок вдягає туманної смути пути
і змушує прокидатися і вставати.

Кажуть, писати треба про позитив.
Я намагалась – депресія пре крізь зиму.
Світло в пів неба ...
Та морок надію з'їв.
Як розірвати це коло смерті, екстриму?

Як можна буть щасливим, де брати сили?
Я – вже носій отрути, війна вкусила.
Як не зламатись, не бачить, як інші гинуть
під закодований текст вікового гимну?

2025