Наші будинки вже не належать нікому.
Наші будинки – це є тимчасовий комфорт.
Що відчуваю? – Хронічну, дворічну втому.
Але такий ми цікавий , незламний сорт.
Тихо тримаємось.
Іноді сил немає.
Але і вибору іншого теж нема.
Знову під сніговий саван
душі ховає
люта, якась нескінченна,
лиха зима.
Сніг березневий, навіщо ти йдеш?
Хтось кликав?
Точно ні я! Я чекаю життя, весну!
Наша прекрасна вкраїна – напів каліка,
ніяк не прокинеться від летаргічного сну.
Всі його бачать, і всі розуміють – зміни!
Тільки вони нам дозволять почути світ.
Вужче кільце
зкривавлене над Україною
Важче тримати гідно своє лице.
Вже не здається, що швидко мине навала.
Не допоможе ненависть зкінчить цю"гру".
"Де ти мій, Боже? Чуєш мене?
Я звала...
Я до весни готуюсь. Та й не помру ".
2024