Святвечір

Святвечір сховавсь у індиговій імлі,

коли народився Ісус на землі?

Бач, людство карає за вірність, добро...
За віру – ненависть,
За чуйність – тавро.

Життя народилося, зірка зійшла...

Але ж не на всіх  вистачає тепла.

Хтось зовсім не зна, що у світі війна.
Хтось хліба не має, і тиші не зна.

По колу, по колу... Ось, обрій і зник... 
Ісус – винятковий між нас чоловік.

А інші? Що інші? В полоні грехів.
І досі не бачать вовків - пастухів.

Отару, що кормить ютуб і тік ток, колись таки вкусить вовчок за бочок. 

Сховався у темряві вогник надій.
Радій, якщо можеш, як вмієш радій...

25.12.2024

Рождественский туман

Рождественский туман.
В анабиозе ночь.
Лишь взгляды фонарей и фар скользят сквозь морок.
У Рождества есть план.
Оно могло б помочь
сберечь всех тех, кто дан
судьбой и тех, кто дорог.

Желанье загадай .
У выси попроси.
Да, у того, кто снег зимою экономит.
Он понимает всех.
Украинский, фарси...
Но, видимо, оглох или в конкретной коме...

А может быть, не бог,
а люди во плоти,
обледенев внутри, все канули в туманы.
Лишь оболочки тел, с мозгами между ног,
не ведая пути
плодят свои нирваны.

По улицам ночным, авто летит во мглу.
Мы все пришли из тьмы.
И все в неё вернемся.
Но кто-то посадил планету на иглу користи ли, идей соблазна вместо солнца.

Через моё окно
поэзия любви тихонечко сквозит
в другое измерение,
туда, где счастье, но
не миг, и не транзит.
А бог сидит и пьет черничный чай с вареньем.

24.12.2024

Среди чужих

А люди иногда как поезда –
пришёл, ушёл.
Уходять на мгновенья?
На года.
Но хорошо 
в дороге было вместе только миг,
да вышел срок.
Ты понял что -то? Истину постиг?
И между строк
скользит теперь твоя вторая жизнь.
Вторая суть.
Но иногда и звёздам не смекнуть,
каков твой путь.
Ти мне о самом главном расскажи.
Любовь – твой крест?
Ты покорял среди чужих
вершин
свой Эверест.

 
И пассажиры люди иногда...
Подсел. Пропал...
В чужие попадают поезда,
в чужой портал.
И забывают в поезде чужом
зачем, куда
вела их через пустошь, бурелом
судьбы звезда.
А после, спохватившись, на ходу,
на свой Вокзал
стремятся вновь попасть,
где кто-то ждал.
Так  сильно ждал,
что не терял тепла своей души,
своих надежд.
Где свет и мир, и солнце на двоих, и воздух свеж.
И хочеться друг другом в тишине дышать, дышать...
И жить, и счастье ощущать вдвойне
опять.

2024

Лютий - грудень

 

Почалися вже сіри грудневі дні, вечори і ночі.
Сонце десь застигло на глибині,
нас і бачить не хоче.
Сипле сніг дуже схожий на попіл сумний
або на зерна.
Схаменись вже війна, свою лють схамени.
Хто нам мир поверне?

Ми від вибухів слух втрачаймо і зір,
душить душі втома.
Ми не знаємо вже, як відчути себе у безпеці вдома.

И допоки на мить засинаймо під вій
тривог, сирени.
Хтось краде, хтось збірає статок свій,
у крові по колено
і країну руйнує неначе гній,
і шматує ії як гієна.

2024

На твоём языке

На твоём языке говорит полмира, 

а ещё полмира лелеет лиру

и пытается соблюдать какие - то правила.

Твой язык это код продолжения жизни...

То поёт, то влечет, то восторгом брызнет,

то внезапно доказывает,

что любовь всё возглавила. 

У тебя не язык, в волшебный ключик. 

Так искусен – пиши, что из самых лучший.

Даже, если на сто замков – неминуче откроется.

Ты такое умеешь, такое знаешь...

И, когда с любовью овладеваешь...

 На любом языке, что тобою создан, воздаётся сторицей.

2024

Пенка в чашечке кофе

А за городом солнце купает в тумане лучи.

И сливается с серою тьмою рассвет золотистый. 

И роса еле слышно звенит...

И немного горчит

пенка в чашечке кофе, что мне приготовил бариста.

Аромат растекается тонко в прохладе и снах,

что ещё не успели в тревогу кому-то досниться.

И летит паутинкой прозрачной 

послание к нам –

новый день наступает и время листает страницы. 

Я вдыхаю тебя, аромат твой пьянящий, как ром,

наслаждаюсь спокойствием утра и мирной картиной –

как куда -то спешат 

суетливые люди, как свет за окном 

освещает обычного дня паутину.

***

Послевкусием нежности утро останется в нас –

поцелуями, запахом, негой солёной на коже.

Остановится в памяти этот божественный час,

этот шанс на любовь

и на то, что бывает возможно.

2024

Между нами

Между нами не кошка,

между нами змея проползла .

Словно осень в пригоршне 

принесла зёрна черного

зла. 

Загребущие руки и холодный, завистливый взгляд… 

Осень, рыжая сука… 

Осень серая мука… 

Наших душ листопад. 

Снежной тучею небо

затянуло все наши мечты. 

Я доверилась слепо… 

Но всегда был расчетливым ты. 

И сегодня пью кофе, слишком горький , 

чтоб чувствовать суть. 

Сколько радости, столько, 

что могла до утра не уснуть…

Мы забыли про это? 

Мы опять постарели внутри. 

Взглядом юного лета 

на меня еще раз посмотри. 

Как же ревность нелепа… 

Между нами – молчанье и снег. 

Сердце – в мраморном склепе.

И чужим стал родной человек. 

24.11.24

Немного

Постою немного под липой,

под шатром не опавших листьев.

Мокрый снег под подошвой всхлипнет,

и засыплет поземкой лисьей

все следы декабря посыльный,

все дороги, надежды, планы...

И захочется сильно, сильно,

мой единственный, мой желанный,

ощутить твою нежность, взгляд твой

и надёжность твою за спиной,

2024

Осінній кавер

Ось і знов про мне не згадав. 

Ніч минула надзвичайно тихо. 

Ранок сірий, наче сталось

лихо. 

Наче душить сум як той удав. 

Вчора ще коханою була…

А сьогодні? 

Плітка переможе? 

Швидко як… Мороз по шкірі… Боже… 

Наш едем вже кривда замела?  

Рижа осінь сивину маскує…

Професійно робить свій make up. 

Ти ж любив мабуть її такую

як володар творчості і раб?

Кавери знайомі і ремейки, 

все вона співала як могла. 

Рок і блюз, попсу і просто фейки… 

Щоб позбавить нашого тепла…

 

Щоб світанок знову став холодним. 

І між нами виросла межа.

Щоби сяла зірка цвіту глоду

недосяжна і завжди чужа. 

2024

Солдати воли

Подивись, воно втомилось, наше небо
смерть ховати в хмарах,
в хмарах снігових...
Та мені тепер не страшно біля тебе.
Ми навіки разом, ми є в пам'яті живих.

Ти мій світ і моя доля.
Ми разом.
Хай із щитом чи на щиті.
В щасті і в бою назавжди я з тобою....
Нас обрала воля, треба йти.

Хай летить дитячій сміх в світи яскраві.
Ми ж солдати... Бачиш, так судилось нам.
Часу нам бракує на звичайні справи.
Ми йдемо із бою до небесних брам. 

Подивись в ці рідні очі...
Бачу тих, хто відлетів
до волі назавжди.
Та чомусь
так жити хочу.
Знову хочу.
Жити там, де поруч будеш ти.

Ти мій світ і моя доля.
Ми разом.
Хай із щитом чи на щиті.
В щасті і в бою назавжди я з тобою...

Назавжди зі мною тільки ти. 

11.2024

Присвячується всім закоханим, що загинули на війні. 

Унисекс

Это странно, но осень так часто

 – лишь женского рода.

А сентябрь, октябрь, ноябрь?

Мужская порода! 

Аромат горьковатый,

прокуренный ветер разносит...

Почему же так женщиной

пахнет капризная осень?

Дождь – мужского сословья...

Но капли как девичьи слезы. 

И открыта тоской душеловля,

и ты под гипнозом...

Каждый ищет тепло.

Взгляд любимый, надежду улыбку...

Среди серого – солнце взошло.

Верность, искренность – в зыбком.

Мне – к тебе будто к свету,

к спасению от одиночества,

стеблем еле приметным

сквозь темень проклюнуться хочется.

Так упавшая капля на земь

о полёте мечтает...

И листву кружит осень –

мужская ли, женская стая,

уносящая души и время

в чистилище, к раю...

Снова память на альте мгновений  

как гений играет...

И кому это важно, мужское то счастье иль женское? 

Если найден рецепт – унисекс,

ну, а проще – блаженство. 

11. 2024

Я чувствую

 

Я чувствую твой вздох,
шаги по листьям павшим.
Я осенью с тобой дышу и влажным небом.
И смотрит строгий бог
на вспоротые пашни
своих затей вчерашних...
Никто спасён им не был.

Он отстранено ждал,
когда же всё пройдёт?
Былое - опыт, склепы...
А он ведь больше мог.
Но у него цейтнот.
Он так молчит нелепо.

Я чувствую твой взгляд...
из прорези озёрной.
Как глубина проворно приворожить смогла.
О, как они глядят
твои глаза упорно
мне в душу! Вот в чём сила.
А на рубцах застыла
янтарная смола...

Я чувствую тебя.
Ти сквозь порталы, коды
из миражей явился и грусть свою принёс.
Жизнь без любви – один из признаков свободы?
Кто счаслив не любя?
– Что – счастье? 
– Пепел роз...

Вчера их аромат кружил
над нами страстно.
И летних трав атласы
ласкали спины нам.
Сегодня снова осень
свои дары приносит
и обнимает души,
в свой приглашая храм.

А в этом храме – мы,
все собранные хором.
Ведь, будем все там скоро...
Но замедляя шаг,
ещё берём взаймы
остаток дней в которых
любимы и нежны
в преддверии зимы.

2024

Швидкоплинне

Як норовлива течія життя. 

Біжать хвилини, а зникають роки.

Летять зжовтілим листям і летять 

в якісь портали й далині високі. 

І осінь розливається без меж.

І вітер додає чутливо сюру. 

А ти неначе осторонь їдеш. 

Як той спостерігач, чи дощ, чи гуру…

2024

Каштану

А ты постаревший, слегка полысевший, уставший от ран, 

мне шепчешь какое-то, в шёпоте скрытое, вечное слово.

Я знаю его. Ты мне в сложное время для радости дан.

И я возвращаюсь под сень тишины твоей снова и снова.

Меняет свои декорации небо.
Меняемся мы.

И после пятидесяти всё бывает не так же, как в двадцать.

Но ты оживаешь, не здавшись под натиском мрачной зимы.

И даришь прекрасные свечи цветов,
приглашая встречаться.

2024

Тишина

 

Озера вечерняя тишина
влагою застыла в глазах...
Даже и не верится, что война,
и под сердцем корчится страх.

Каждое мгновение – бирюза.
Каждый вечер – рубин, алмаз.
Жаль, увидеть будущего нельзя.
Кто там знает что-то о нас?

Каждый миг в любви, он ценою в жизнь.
Остальные расчеты не в счёт.
Только, если мы с тобой дождались,
хочется ещё и ещё...

Ведь любовь не прихоть и не каприз,
и даётся вовсе не всем.
Мы взлетаем... Что ты всё смотришь вниз?
На нейтральной вновь полосе...

Если сомневаешься, значит "нет".
Ты не скажешь честно всё мне.
Что готов отдать прошлому взамен?
Всё сама пойму в тишине.

2024

Закрой глаза

 Закрой глаза.

Шагни на скользкий лёд.

Смотри вперёд на горизонт искристый .

Судьба тебя над бездною ведёт

осколков чувств, царапающих истин. 

Не тормози... Да, к черту тормоза! 

Иди. Беги. Без устали лети.

Встречай свои закаты и рассветы! 

А скользкий лёд неясного пути 

над пропастью растопит солнце светом.

2024

Як ти?

Осінь збирає до купи весь сірий сум.

І запускає в небо табун із хмар.

І небо ховає сонячну ту красу, 

що різнобарвить ранок. 

В нього я почуття крізь тугу несу.

Сумнів тяжіє в серці, як той тягар....

Як я не хочу вірити в сенси сну.

Скільки ще буде у долі лихих  забаганок? 

Як ти, кохання моє ? 

З ким зустрінеш день?

Хто пригорнув сьогодні тебе 

до себе?

Сірий табун із хмар обрієм веде.

Сонце ледь - ледь починає світить крізь небо. 

09.2024

Нишком

 

І пахне вечір зіллям осіннім.
Вина і яблука стиглий парфум.
І десь святкують пізнє весілля.
А хтось розлучення коштує сум.

Незвична тиша, завмерло небо.
І ранок нишком краде тепло.
Питає осінь :
– Що тобі треба?
Я відповім:
– Щоб літо не йшло.

 
30.09.24

Летний гардероб

 

Донашиваю летний гардероб -
цветные платья...
А рядом смерть летит через окоп, и гибнут братья.

Любуюсь тихой осени теплом, 
как в киноленте... А рядом смерть, буквально за окном, в одном моменте.

Молюсь – "Спаси родных и сохрани."
И осень плачет...
Какою хрупкой стала наша жизнь – всё на удачу.

Но, как она божественна, она –
Даная, Гея... Струит поток спокойствия, нежна под солнцем млея,

щекочет веки, ластится к щекам таится в листьях, распахивая свой осенний храм высоких истин.

09.2024

Місяц

Подивись, який сьогодні місяць!
Як він споглядає із під хмар...
Мабуть стільки золота не вмістить ні один ліхтар.

Шлях буремний заховався в небі.
Як же знайдеш ти мене тепер?
Може, вже немає в тім потреби?
Може, ти в полоні у химер?

Як вгадати, скільки маєм часу ?
Встигнемо набутися, чи ні?
Бачиш, місяц знов неначе в масці
чоловіка, що на однині.

09.2024

Навшпиньки

Встаю навшпиньки, підслухаю час

разом із листям, що кружляє вітер.

Наживо з миттю осені сплелась...

Тяжіння вже немає, тільки світло.

І посмішки від променів крізь сум.

І осінь обіймає наче мати...

Я відчуваю теплу ту красу,

яка би світ могла урятувати.

І зберігаю в дотику дощу

всі поцілунки, всі твої посули.

Як тінь від айстри від тепла тремчу

так, ніби в паралельний світ пірнула.

09.2024

Стою на пероні

Стою на пероні одна.

Навколо чужі люди.

Росте розуміння стіна –

Що було, то більшім не буде.

Хто много сказав слів,

сьогодні говорить інші.

Я чую птахів спів… 

І дощ, що фонить в тишу. 

Вже осінь, вона кожен рік

як подруга, що від Бога. 

У когось в айфоні – фрік… 

Знов клята тривога. Тривога… 

Захоплює душі війна… 

Емпатія вибіркова. 

У чому моя віна? 

Навіщо мені це слово? 

Немає з ким говорить. 

Та кожен вже знає правду.

Самотність. Кохання мить

відчула? І ту вкрадуть. 

Жалітися гріх. Гріх? 

У Бога просити людину,

з якою би жити міг,

з якою би не гинуть. 

Літала … Та ось – перон. 

І поруч десь смерть кружляє… 

Так, наче жахливий сон. 

Прокинулась? Ще жива я? 

2024

Серпень майорить

Серпень майорить...

Це остання мить

літа.

В жовті кольори чорнобривців двір вдітий.

Вранішній туман над водой пливе тихо...

В цю чарівну мить і небес блакить – втіха.

І тремтять лілеї в сонячних руках сонні.

Відчувають губи лагідні твої долоні.

В дзеркалі ставка очі бог свої бачить.

І летить легка хмарка наче та вдача.

Кофе з праліне, поцілунок твій в спину.

Ранок зупини ту блакить в очах винну.

Не питаю я, скільки часу нам треба.

Ми коли удвох, заздрить нам саме небо.

Серпень. Ранок свіж. Дихає Париж в травах. 

Червоніїє глід, наче літа слід яскравий.

І твоїх обійм відчуваю я силу...

В дзеркалі очей ми щасливі та красиві.

2024