Як ти?

Осінь збирає до купи весь сірий сум.

І запускає в небо табун із хмар.

І небо ховає сонячну ту красу, 

що різнобарвить ранок. 

В нього я почуття крізь тугу несу.

Сумнів тяжіє в серці, як той тягар....

Як я не хочу вірити в сенси сну.

Скільки ще буде у долі лихих  забаганок? 

Як ти, кохання моє ? 

З ким зустрінеш день?

Хто пригорнув сьогодні тебе 

до себе?

Сірий табун із хмар обрієм веде.

Сонце ледь - ледь починає світить крізь небо. 

09.2024

Нишком

 

І пахне вечір зіллям осіннім.
Вина і яблука стиглий парфум.
І десь святкують пізнє весілля.
А хтось розлучення коштує сум.

Незвична тиша, завмерло небо.
І ранок нишком краде тепло.
Питає осінь :
– Що тобі треба?
Я відповім:
– Щоб літо не йшло.

 
30.09.24

Летний гардероб

 

Донашиваю летний гардероб -
цветные платья...
А рядом смерть летит через окоп, и гибнут братья.

Любуюсь тихой осени теплом, 
как в киноленте... А рядом смерть, буквально за окном, в одном моменте.

Молюсь – "Спаси родных и сохрани."
И осень плачет...
Какою хрупкой стала наша жизнь – всё на удачу.

Но, как она божественна, она –
Даная, Гея... Струит поток спокойствия, нежна под солнцем млея,

щекочет веки, ластится к щекам таится в листьях, распахивая свой осенний храм высоких истин.

09.2024

Місяц

Подивись, який сьогодні місяць!
Як він споглядає із під хмар...
Мабуть стільки золота не вмістить ні один ліхтар.

Шлях буремний заховався в небі.
Як же знайдеш ти мене тепер?
Може, вже немає в тім потреби?
Може, ти в полоні у химер?

Як вгадати, скільки маєм часу ?
Встигнемо набутися, чи ні?
Бачиш, місяц знов неначе в масці
чоловіка, що на однині.

09.2024

Навшпиньки

Встаю навшпиньки, підслухаю час

разом із листям, що кружляє вітер.

Наживо з миттю осені сплелась...

Тяжіння вже немає, тільки світло.

І посмішки від променів крізь сум.

І осінь обіймає наче мати...

Я відчуваю теплу ту красу,

яка би світ могла урятувати.

І зберігаю в дотику дощу

всі поцілунки, всі твої посули.

Як тінь від айстри від тепла тремчу

так, ніби в паралельний світ пірнула.

09.2024

Стою на пероні

Стою на пероні одна.

Навколо чужі люди.

Росте розуміння стіна –

Що було, то більшім не буде.

Хто много сказав слів,

сьогодні говорить інші.

Я чую птахів спів… 

І дощ, що фонить в тишу. 

Вже осінь, вона кожен рік

як подруга, що від Бога. 

У когось в айфоні – фрік… 

Знов клята тривога. Тривога… 

Захоплює душі війна… 

Емпатія вибіркова. 

У чому моя віна? 

Навіщо мені це слово? 

Немає з ким говорить. 

Та кожен вже знає правду.

Самотність. Кохання мить

відчула? І ту вкрадуть. 

Жалітися гріх. Гріх? 

У Бога просити людину,

з якою би жити міг,

з якою би не гинуть. 

Літала … Та ось – перон. 

І поруч десь смерть кружляє… 

Так, наче жахливий сон. 

Прокинулась? Ще жива я? 

2024

Серпень майорить

Серпень майорить...

Це остання мить

літа.

В жовті кольори чорнобривців двір вдітий.

Вранішній туман над водой пливе тихо...

В цю чарівну мить і небес блакить – втіха.

І тремтять лілеї в сонячних руках сонні.

Відчувають губи лагідні твої долоні.

В дзеркалі ставка очі бог свої бачить.

І летить легка хмарка наче та вдача.

Кофе з праліне, поцілунок твій в спину.

Ранок зупини ту блакить в очах винну.

Не питаю я, скільки часу нам треба.

Ми коли удвох, заздрить нам саме небо.

Серпень. Ранок свіж. Дихає Париж в травах. 

Червоніїє глід, наче літа слід яскравий.

І твоїх обійм відчуваю я силу...

В дзеркалі очей ми щасливі та красиві.

2024