Ночі чорними очима
заглядають в душу.
Що було між нами щиро,
я забути мушу?
Знов примариться кохання –
ми ж давно не вільні,
не приховую, в останне.
Шок занадто сильний.
Що там далі? Сум, чи щастя?
Зустрічі чи мрії?
Нашу чуйність вже не вкрасти.
Ми вже наче рідні...
Наче всесвіти окремі
народили спільний
Шлях Чумацький, шлях буремний,
Космос наш суцільний.
Комментариев нет:
Отправить комментарий