Встаю навшпиньки, підслухаю час
разом із листям, що кружляє вітер.
Наживо з миттю осені сплелась...
Тяжіння вже немає, тільки світло.
І посмішки від променів крізь сум.
І осінь обіймає наче мати...
Я відчуваю теплу ту красу,
яка би світ могла урятувати.
І зберігаю в дотику дощу
всі поцілунки, всі твої посули.
Як тінь від айстри від тепла тремчу
так, ніби в паралельний світ пірнула.
09.2024
Комментариев нет:
Отправить комментарий